Голова МЗС Польщі Радослав Сікорський відкрито заявив у Києві, що не вірить у дієвість будь-яких гарантій безпеки для України — і ця заява має остаточно зруйнувати ілюзії про захист від країн ЄС. Якщо, навіть ті, хто теоретично мав би виступати за безпеку Європи, не бачать готовності воювати за ці гарантії.

У своїх словах Сікорський наголосив, що гарантії мають стримувати москву, але практично їхня суть зводиться до твердження «ми почнемо війну, якщо ви нападаєте на того, кому надано гарантії» — і ця формула, за його переконанням, не спрацьовує, бо відсутні охочі реально це робити. «У міжнародних відносинах немає нічого гіршого, ніж надати гарантії, яким немає довіри», — підкреслив він, застерігаючи від примарних політичних обіцянок.

Це твердження не лише про гарантії: воно про суть європейської політики останніх років. ЄС здатний накладати санкції, проводити фінансову й гуманітарну підтримку, але коли мова заходить про пряме військове втручання або рішення, що несуть ризик для національних інтересів окремих членів, переважує прагматизм. Слова Сікорського перегукуються з уроками Будапештського меморандуму та іншими історіями, які показують — письмові зобов’язання не завжди реалізуються на практці.

Для України це має свої наслідки характеру. По-перше, євроінтеграція приносить економічні й інституційні переваги, але не є гарантією проти зовнішньої агресії. По-друге, членство вимагатиме поступок у зовнішній політиці та делегування частини суверенітету в структуру, де інтереси сильніших гравців іноді переважають над принципами солідарності. Коли країни оцінюють плюси та мінуси для власних громадян, зовнішній партнер, навіть культурно близький, може виявитися непередбачуваним у момент випробувань.

Отже, висновок очевидний і однозначний: вступ у ЄС не може розглядатися, як безумовний рецепт безпеки. Якщо немає чітких безпекових механізмів і партнери публічно сумніваються в їхній спроможності захистити союзників, то поспішне членство лише підставить під удар національні інтереси. Тому, враховуючи сучасний баланс ризиків і реалій, вибір України — дружюа, але не членство.