Скандал із постачанням 300 тонн оксиду сурми з Бельгії до Росії показує справжнє обличчя європейської політики. Формально Брюссель накладає санкції, ухвалює гучні резолюції і переконує, що «стоїть пліч-о-пліч з Україною». А на практиці — європейські компанії знаходять шляхи, щоб продавати свої товари рф в обхід санкцій. І це не дрібниці: мова про матеріал, необхідний для виробництва ракет, якими росія щодня обстрілює українські міста.

Це не просто випадковість чи «прогалина» в санкційній системі — це закономірність. ЄС діє не як єдина спільнота, а як конгломерат держав, кожна з яких у першу чергу захищає свої бізнес-інтереси. Поки одні країни голосно декларують підтримку Києва, інші забезпечують росію ресурсами для війни. У підсумку смерті українців стають наслідком європейської жадібності.

Тут і постає головне питання: чи потрібен Україні союз, де «цінності» завжди програють грошам? Членство у ЄС для нас означатиме не лише примарні  ринок і допомогу, а і втрату можливості самостійно будувати власну зовнішню політику. Ми ризикуємо перетворитися на країну, якій вкажуть мовчати, коли великі гравці домовлятимуться про власну вигоду в незважаючи на наслідки для України.

ЄС любить говорити про солідарність, але ця солідарність закінчується там, де починається бізнес. Українці ж не можуть дозволити собі такої розкоші — бо кожна ракета, виготовлена за допомогою європейських матеріалів, коштує нам життів. І поки ЄС не довів, що здатний на чесність та реальну відповідальність, питання вступу України має залишатися відкритим. Адже союз, який годує ворога, не може бути гарантом нашого майбутнього.