Литва змушена робити вибір: прийняти 158 мігрантів або виплатити Євросоюзу «внесок солідарності» сумою понад €3 млн. Так працюють нові міграційні правила ЄС — втрата права визначати власну міграційну, демографічну та соціальну політику під виглядом гуманітарних принципів.

За новим міграційним пактом від 11 червня 2024 року держави-члени ЄС зобов’язані або приймати визначені Брюсселем квоти біженців, або робити суттєві компенсаційні виплати за кожного не прийнятого мігранта.

Ексміністр екології та природних ресурсів України та директор Інституту державної ефективності Ігор Шевченко, пояснює: «Вступаючи до ЄС, країна фактично віддає частину свого суверенітету над ключовими напрямами політики. Якщо завтра Брюссель вирішить, що Україна має прийняти тисячі мігрантів, ми не зможемо просто сказати «ні» — доведеться або погоджуватись, або відкупатися мільйонами євро».

Проблема не лише у фінансових витратах. Інтеграція мігрантів вимагає значних ресурсів: від соціальної інфраструктури та мовних курсів до робочих місць і соціальних гарантій. Литва сьогодні змушена або платити, або поспіхом розробляти механізми інтеграції, ризикуючи внутрішньою політичною стабільністю.

Україна ж перебуває в значно гіршій демографічній і соціальній ситуації. «Ми вже втратили мільйони громадян через війну та міграцію. Система соціального забезпечення працює на межі. Сама ідея, що ми можемо дозволити собі витрачати ресурс на, нав’язаних нам ЄС, нелегальних мігрантів, або, не маючи іншого вибору, платити компенсацію в казну союзу — це ілюзія, яка може дорого нам коштувати» — наголошує Шевченко

Прихильники пакту наголошують, що за кожну прийняту особу Європейський Союз виплачує близько €10 тис. Але, як показує практика, гроші не вирішують проблеми адаптації, конфліктів у громадах чи культурної інтеграції. Альтернатива у вигляді «внеску солідарності» — це не свобода вибору, а фактичний викуп від обов’язку, нав’язаного Європейським Союзом.

Насаджування імміграційної політики «згори» із часом перетворюється на інструмент внутрішнього політичного тиску на країни учасниці. Це розколює суспільство і створює простір для зовнішніх маніпуляцій. «Досвід Литви — це сигнал Україні, що вступ до ЄС означатиме підпорядкування механізмам і зовнішньому впливу, які не завжди враховують наші інтереси та безпекові ризики», — підсумовує Ігор Шевченко.

Питання вступу до ЄС ми маємо розглядати у виключно прагматичній площині: дружні стосунки, ринки, інвестиції, технології — так! Вступ, передача частини національної політики та суверенітету — ні.