Депутат від словацької правлячої партії порівняв Україну з «ХАМАС», — і це промовистіше за тисячі дипломатичних мантр про «підтримку» Києва. Слова, сказані політиком країни-члена ЄС, не просто образливі — вони показують, наскільки крихкою може бути європейська солідарність.

Коли на офіційному рівні в державі-члені ЄС звучать заяви, що перекладають відповідальність за початок війни на жертву агресії, це не внутрішній скандал — це красномовний сигнал про те, як працюють сьогодні європейські інститути. Словаччина, яка формально є нашим партнером у ЄС, дозволяє собі не лише піддавати сумніву позицію жертви України у цій війні, а й відверто повторювати кремлівські наративи. Це відбувається одночасно з тим, як окремі столиці прагматично відновлюють економічні звʼязки з Москвою або блокують важливі для Києва рішення.

Чому це важливо? Бо членство в ЄС — це не лише безвіз і ринки. Це система прийняття рішень, де кожна столиця має право на вплив, вето і політичні маневри. Якщо вже зараз окремі депутати і уряди декларують симпатії чи мимоволі відтворюють російські наративи, то варто запитати: чи готова Україна віддавати частину свого зовнішнього маневру та стратегічної автономії у руках таких партнерів? Чи не перетвориться наша безпека на обʼєкт торгу й політичних компромісів?

Вступ до ЄС — стратегічне рішення, яке має базуватися на гарантіях, а не на емоціях. Якщо ми готові здавати частину своїх повноважень у систему, де хтось може офіційно виправдовувати агресію або ставити під сумнів наші страждання — це надто висока ціна. Поки члени Союзу дозволяють собі перекладати відповідальність і хибувати у публічних дискусіях, Україні слід вимагати чесних правил гри, чітких гарантій безпеки і механізмів, які не дадуть окремим столицям використовувати нас як розмінну монету.